Постановление Киевского апелляционного суда от 20 февраля 2019

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року                                                                                                         місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 752/5416/17                                            

номер провадження: 22-ц/824/587/2019                        

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Плахотнюк К.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (далі - ТДВ «СК «Київ Ре»),     ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 28 червня 2015 року у місті Біла Церква Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «MERCEDES-BENZ 316 CDI», державний номер знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_6, що належить на праві власності ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2 Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.286 КК України. Вказувала, що згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 18 серпня 2015 року, складеного фізичною особою-підприємцем «ОСОБА_4.» (далі - ФОП «ОСОБА_4.»), вартість відновлювального ремонту належного їй автомобіля «MERCEDES-BENZ 316 CDI» становить 35 160 грн 07 коп. За складання вказаного звіту позивач сплатила 1 350 грн.

Зазначала, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в ТДВ «СК «Київ Ре» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/2667517 від 21 березня 2015 року. 24 грудня 2015 року представник позивача звернувся до ТДВ «СК «Київ Ре» із заявою про виплату  страхового відшкодування, проте останнє у січні 2016 року відмовило у виплаті страхового відшкодування через неможливість встановити розмір збитку у зв'язку із незбереженням потерпілою особою пошкодженого автомобіля у такому стані, в якому він заходився після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник.

Позивач вважала, що ТДВ «СК «Київ Ре» відмовило у виплаті страхового відшкодування неправомірно, оскільки Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції чинній на момент ДТП, не встановлено обов'язку позивача повідомляти про настання страхового випадку страхову компанію, де застрахована цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_2

Вказувала, що ОСОБА_2 мав сам повідомити ТДВ «СК «Київ Ре» про настання страхового випадку до 02 липня 2015 року, а уповноважений представник страхової компанії повинен був прибути до місцезнаходження пошкодженого автомобіля позивача протягом десяти робочих днів, а саме, до 01 серпня 2015 року. Проте представник  ТДВ «СК «Київ Ре» прибув на огляд пошкодженого автомобіля позивача лише 11 листопада 2015 року.          

Зазначала, що вона повідомила ОСОБА_2 відомості про себе, своє місце проживання та надала свій номер телефону, а тому, на думку позивача, ТДВ «СК «Київ Ре» повинно було розпочати розслідування страхового випадку та зателефонувати позивачу про надання пошкодженого автомобіля для огляду. Проте, ТДВ «СК «Київ Ре» до 11 листопада 2015 року жодних дій для проведення огляду автомобіля не вчинила, у зв'язку з цим позивач самостійно обрала експерта для визначення розміру шкоди.

Крім того, зазначала, що 31 липня 2015 року вона телеграмою повідомила ТДВ «СК «Київ Ре» про ДТП. 26 жовтня 2015 року позивач  надала  ТДВ «СК «Київ Ре» повідомлення про ДТП і перелік документів, в тому числі звіт про визначення вартості матеріального збитку від 18 серпня 2015 року, які необхідні для встановлення факту ДТП, причин та обставин її настання, а також розміру заподіяної їй шкоди.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просила: стягнути солідарно з ТОВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 на свою користь майнову шкоду у розмірі 34 660 грн, витрати за оплату проведення незалежної оцінки по визначенню вартості матеріального збитку у розмірі 1 350 грн; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь франшизу у розмірі 500 грн; стягнути пропорційно з ТДВ «СК « Київ Ре» та ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн та судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовну заяву задовольнити повністю. Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі додатково просить стягнути пропорційно з ТДВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 на свою користь витрати, пов'язані з оплатою послуг судового  експерта при проведенні судової автотоварознавчої експертизи від 11 червня 2018 року у даній справі у розмірі 3 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для солідарної відповідальності відповідачів.              Зазначає, що її право на стягнення з відповідачів матеріальної шкоди у солідарному порядку передбачене ст.ст. 541, 542 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції у порушення принципів встановлених міжнародного та національного законодавства не захистив право позивача на відшкодування шкоди, а замість встановлення належного відповідача, який має відповідати за позовними вимогами, фактично ухилився від вирішення спору, обмежившись висновком про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів завданої шкоди. Вказує, що суд першої інстанції хоча й не дав правової оцінки доводам ТДВ «СК «Київ Ре» про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, проте така відмова останньої у виплаті страхового відшкодування є незаконною.  

Відповідачі ТДВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної  скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 37 510 грн. 07 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що                        28 червня 2015 року у місті Біла Церква Київської області на перехресті вулиць Першотравнева-Водопійна сталась ДТП за участю автомобіля НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2

Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК Українивирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом першої інстанції встановлено, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, що підтверджується ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від               16 вересня 2015 року, згідно з якою ОСОБА_2 свою вину визнав повністю та його було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого                   ч.1 ст.286 КК України, у зв'язку з примиренням із потерпілою (а.с.10).

Тому вказані обставини не підлягають доказуванню в силу положень ч.6 ст. 82 ЦПК України.  

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку від 18 серпня 2015 року №207, складеного ФОП «ОСОБА_4.», вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_3, становить 35 160 грн               07 коп. (а.с.16-19).

За складання вказаного звіту про визначення вартості матеріального збитку представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 було сплачено 1 350 грн, що підтверджується квитанцією від 18 серпня 2015 року (а.с.43).

Судом першої інстанції встановлено, що на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_4, ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ «СК «Київ Ре» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів                  № АЕ/2667517,  страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить 50 000 грн, розмір франшизи 500 грн, що підтверджується даними витягу з Єдиної бази даних моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) (а.с. 9).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем, або ж страховиком є абсолютним і нерозривно пов'язане з його обов'язком визначитися до кого із відповідачів пред'явити такі вимоги і в якій частині, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про покладення на відповідачів ТДВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 обов'язку солідарно відшкодувати майнову шкоду не підлягають задоволенню.  

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст.541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Законодавство України не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від                         20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц.

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для солідарного стягнення з відповідачів матеріального збитку та вартості послуг з оцінки такого збитку.

Разом з тим, згідно з ч.1 та ч.2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом ст.ст.189, 264 ЦПК України суд визначає склад учасників судового процесу, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак суд першої інстанції, замість встановлення належного відповідача, який має відповідати за пред'явленими позовними вимогами, фактично ухилився від вирішення спору, обмежившись висновком про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів завданої позивачу майнової шкоди, що суперечить передбаченим ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства та порушив гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право позивача на доступ до правосуддя.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції,  обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З наведених підстав рішення суду першої інстанції не може вважатись законним і обгрунтованим та в силу ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню, оскільки зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та /або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 33.3 ст.33 Закону водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Далі за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80115968