Решение Апелляционного суда Киевской области от 29 ноября 2017

Справа № 375/1190/17   Головуючий у І інстанції Литвин О. В.Провадження № 22-ц/780/5446/17   Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.Категорія 31   29.11.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

  29 листопада 2017 року колегія  суддів  судової  палати  в  цивільних  справах Апеляційного суду Київської області у складі:

   Головуючого судді:                   Сушко Л.П.,

   суддів:                                         Ігнатченко Н.В., Кашперської Т.Ц.,

   при секретарі:                             Волошину В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що 23 лютого 2014 року близько 15:00 години на 2 кілометрі автодороги Житні Гори - Узин у межах території Рокитнянського району Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_1, не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини, де допустив зіткнення з деревом, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди. За фактом дорожньо-транспортної пригоди було відкрито кримінальне провадження за №12014110000000043 від 24 лютого 2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, яке було закрито 12 травня 2014 року у зв'язку зі смертю підозрюваного ОСОБА_4. Вказувала, що наслідками дорожньо-транспортної пригоди їй заподіяно матеріальну та моральну шкоду право на відшкодування якої вона має відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції чинній на момент вчинення пригоди. Вказувала, що повідомила відповідача про настання страхового випадку та звернулася до нього у визначеному Законом порядку із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просила перерахувати суму страхового відшкодування. Відповідач зобов'язаний був провести виплату страхового відшкодування у передбачені законом строки, а саме до 15 лютого 2017 року включно. Однак, відповідач здійснив часткову виплату страхового відшкодування лише 10 квітня 2017 року у сумі 43848,00 грн., замість належних їй 100000,00 грн.. Вважала, що внаслідок неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання вона має право на стягнення решти недоплаченої суми страхового відшкодування, неустойки, інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Тому, просила суд першої інстанції стягнути з ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» на її користь 26920,00 грн. - відшкодування суми основного боргу, 6413,34 грн. - пені за прострочення виплати страхового відшкодування, 2835,64 грн. - інфляційного збільшення суми боргу за прострочення строків виплати страхового відшкодування, 711,56 грн. - розмір відсотків за прострочення строків виплати страхового відшкодування, 4800,00 грн. - судових витрат, пов'язаних з оплатою позивачем правової допомоги.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» про відшкодування шкоди задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» (04073, м.Київ, пров. Балтійський, 20, ЄДРПОУ 22229921) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, (АДРЕСА_1, 41680,54 грн.. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» просить змінити рішення та виключити з обов'язків відповідача відшкодувати позивачу 6413,34 грн. пені, 2835,64 грн. індексу інфляції, 711,56 грн. 3% річних та 4800,00 грн. витрат на правову допомогу, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що позивач та суд першої інстанції хибно тлумачать норму п.36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки сама по собі тільки заява про виплату страхового відшкодування не може встановлювати для страховика виникнення обов'язків щодо виплати страхового відшкодування. Вказує, що днем, з якого почався відлік для виплати страхового відшкодування, є 14 березня 2017 року - наступний день після надання позивачем додаткового пакету документів, а отже останнім днем для виплати страхового відшкодування було 11 червня 2017 року. Вважає, що страхове відшкодування в сумі 73080,00 грн. було виплачено страховиком 10 квітня 2017 року, тобто в межах строку, встановленого п.36.2Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зазначає, що пеня за несвоєчасну сплату страхового відшкодування в сумі 26920,00 грн. може починати нараховуватись лише з 12 червня 2017 року - після спливу 90 днів від дня надання позивачем повного пакету документів. Вказує, що позивач міг уникнути витрат на правову допомогу, якби звернувся до страховика у позасудовому порядку із заявою про надання розрахунку суми страхового відшкодування.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» визнав позов в частині доплати страхового відшкодування у сумі 26920,00 грн.. Врахувавши положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд дійшов висновку, що останнім днем виплати відповідачем позивачу страхового відшкодування є 15 лютого 2017 року. В свою чергу відповідач в порушення вимог Закону здійснив часткову виплату страхового відшкодування лише 10 квітня 2017 року. Також, суд зазначив, що позивачем вірно визначено період нарахування пені та передбачених ст.625 ЦК України виплат. Таким чином, суд зазначив, що право позивача підлягає захисту у визначений позивачем спосіб, а саме шляхом стягнення з відповідача на його користь 26920,00 грн. відшкодування суми основного боргу страхового відшкодування, 6413,34 грн. пені за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 16 лютого 2017 року по 08 серпня 2017 року, 2835,64 грн. інфляційного збільшення суми боргу за прострочення строків виплати страхового відшкодування за вказаний період часу, 711,56 грн. розміру відсотків за прострочення строків виплати страхового відшкодування за аналогічний період часу, а всього 36880,54 грн.. Також, судом першої інстанції було стягнуто грошові кошти на відшкодування понесених позивачем судових витрат на підставі наданого позивачем розрахунку.

Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року в частині стягнення з ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» 26920,00 грн. доплати страхового відшкодування та 640,00 грн. судового збору не оскаржується, а тому не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Встановлено, що 23 лютого 2014 року близько 15:00 години на 2 кілометрі автодороги Житні Гори - Узин у межах території Рокитнянського району Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_1, не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини, де допустив зіткнення з деревом, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди.

Кримінальне провадження за №12014110000000043, яке було відкрито 24 лютого 2014 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, було закрито 12 травня 2014 року у зв'язку зі смертю підозрюваного ОСОБА_4 (а.с.11-12).

Станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4, що керував автомобілем «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_1, була застрахована у ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/6608324 (а.с.10, 47).

Встановлено, і не заперечувалося сторонами у справі, що 17 листопада 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до відповідача із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.13).

17 листопада 2016 року позивач ОСОБА_2 надала відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування у розмірі 100000,00 грн. з додатками (а.с.14).

13 березня 2017 року позивачем було направлено оригінали документів на вимогу викладену у листі відповідача №2259 від 06 грудня 2016 року (а.с.51).

05 квітня 2017 року на адресу представника позивача було направлено звернення відповідача (вих.№04079) з вимогою надати належним чином засвідчену копію постанови про закриття кримінального провадження №04/2/6 від 12 травня 2014 року, оскільки додана позивачем до заяви від 17 листопада 2017 року постанова не є засвідченою судом. Зазначено, що дана постанова необхідна для прийняття відповідного рішення по справі щодо здійснення страхового відшкодування (а.с.52).

Відповідно до п.22.1. ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п.35.1.,35.2. ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про  дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування, до якої додаються:

-паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно  до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;

-документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договіроренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;

-довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;

-документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;

-свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на  поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;

-документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його   доходи за  попередній  (до  настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника;

-відомості  про  банківські реквізити заявника (за наявності).

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування позивачем було подано 17 листопада 2016 року, тобто строк на подання заяви про страхове відшкодування позивачем пропущено не було.

Відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати)  та  виплатити  його.

Відповідно до абз.5 п.36.2. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування  (регламентної  виплати),  подані  з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не звернув уваги на положення абз.5 п.36.2. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не взяв до уваги те, що позивачем були надані необхідні документи, визначені в законі, лише 13 березня 2017 року та помилково вважав останнім днем для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплати відшкодування 15 лютого 2017 року. У зв'язку з цим колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо періоду нарахування сум за прострочення виконання зобов'язань, які підлягають стягненню з відповідача га користь позивача.

Колегія суддів вважає, що останнім днем для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплати відшкодування є 11 червня 2017 року, оскільки позивачем невчасно було надіслано всі необхідні документи для прийняття страховиком вмотивованого рішення про виплату страхового відшкодування. З урахуванням наступного:

17 листопада 2016 року - дата отримання страховиком заяви про виплату страхового відшкодування;

13 березня 2017 року - дата надіслання позивачем всіх необхідних документів для прийняття страховиком рішення про страхову виплату, зокрема: документів, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до  настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника (п.35.2. ст.35 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»);

116 к.д. - кількість днів прострочення у поданні необхідних документів (кількість днів між 17 листопада 2016 року та 13 березня 2017 року);

11 червня 2017 року - останній день строку для проведення виплати страхового відшкодування на рахунок одержувача, вказаний у заяві про виплату страхового відшкодування (17 листопада 2016 року + 90 к.д. + 116 к.д.).                  

Встановлено, що 10 квітня 2017 року відповідачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування і визначено суму у розмірі 73080,00 грн. (а.с.53).

Встановлено, що 10 квітня 2017 року відповідачем було здійснено страхову виплату на користь позивача у сумі 73080,00 грн. (а.с.54).

Разом з тим, відповідач визнав позов в частині стягнення з нього 26920,00 грн. доплати до страхового відшкодування за втрату годувальника, яка не була виплачена ним у строк до 11 червня 2017 року.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що пеня, інфляційні втрати та 3% річних на суму 26920,00 грн. мають нараховуватися з 12 червня 2017 року (наступний день за останнім днем закінчення строку виплати страхового відшкодування) по 08 серпня 2017 року (день, визначений позивачем) та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Пеня складає 534,71 грн.: ([26920,00 грн.-Сума боргу] ? [12.5-Ставка пені (%)] / 100% / 365 днів ? [58-Кількість днів]). Інфляційні втрати складають 484,56 грн.: ([26920,00 грн.-Сума боргу] ? [101.80-Індекс інфляції] / 100% - [26920,00 грн.-Сума боргу]). 3% річних складають 128,33 грн.: ([26920,00 грн.-Сума боргу] ? [3-Процентна ставка] / 100% / 365 днів ? [58-Кількість днів]).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач міг уникнути витрат на правову допомогу, якби звернувся до страховика у позасудовому порядку із заявою про надання розрахунку суми страхового відшкодування, а тому судові витрати не підлягають до відшкодування, спростовуються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Відповідно до ч.2 ст.56 ЦПК України особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч.2 ст.84 ЦПК України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Далі за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/70631435